У китайській медицині з давніх часів застосовується мышьяковистый ангідрид (оксид миш’яку). З XVII століття використовують його і в гомеопатії. Це неорганічне з’єднання сьогодні також застосовується в терапії автоімунних захворювань, онкологічних пухлин, а також в якості некротизирующего засіб при шкірних патологіях, в стоматології.

Характеристика і опис речовини

Мышьяковистый ангідрид – речовина, представлене у вигляді склоподібних шматків або важкого порошку білого кольору, що повільно розчиняється у воді, їдких лугах. Для того щоб отримати порошок, шматки миш’яку змочують етанолом, потім витирають і висушують.

Сьогодні можна зустріти також мышьяковистый ангідрид в складі таблеток, які вкриті оболонкою. В одній такій пігулці крім миш’яку міститься сульфат закису заліза.

Мышьяковистый ангідрид застосування знайшов в медицині. Препарат у формі таблеток вживають всередину при таких патологіях:

• виснаження організму;
• анемія;
• неврастенія;
• недокрів’я;
• хронічні порушення травлення;
• рахіт;
• остеодистрофія.

Зовнішньо порошок використовують в якості некротизирующего засіб при шкірних патологій. У стоматології препарат застосовують для некротизації пульпи.

Терапевтична дія, або Властивості мышьяковистого ангідриду

При застосуванні препарату місцево через три години спостерігаються подразнення, біль та запалення, потім відбувається некроз шкірного покриву або слизових оболонок, пульпи зуба. При вживанні всередину спостерігається поліпшення травлення, кровотворення, починають активно засвоюватися азотні і фосфорні сполуки.

Таблетки, до складу яких входить мышьяковистый ангідрид, легко всмоктуються в ТРАВНОМУ тракті, але не повністю. Діюча речовина потрапляє в кровотік, починає накопичуватися у тканинах і органах, переважно в печінці, легенях, селезінці та нирках. За результатами досліджень стало зрозуміло, що речовина здатна проникати через плаценту і накопичуватися в органах і тканинах плоду.

Виводиться мышьяковистый ангідрид з організму повільно, разом з уриною і жовчю, калом і потом.