На жаль, погіршення слуху нерідко супроводжується і проблемами з мовним апаратом. Проблеми з можливістю комунікації, в свою чергу, ведуть до труднощів спілкування з іншими людьми. І є одним з істотних негативних проявів приглухуватості. Від цієї хвороби страждає чимале число людей, причому не лише дорослих, але і дітей. Проблема проявляється з різних причин – від змін в структурі барабанної перетинки до патологій внутрішнього вуха.
Одна з різновидів приглухуватості – двостороння нейросенсорна втрата слуху. У статті ми розберемося з причинами даного стану, його характерними симптомами, діагностикою хвороби та можливими варіантами лікування.
Різновиди хвороби
Який код за МКХ-10 нейросенсорної приглухуватості? Н90.6. Під цим позначенням стоїть “змішана двостороння нейросенсорна і кондуктивна приглухуватість”. Отже, захворювання має два різновиди.
У випадку з кондуктивної приглухуватістю головною проблемою є погана провідність звуків середнім і зовнішнім вухом. Такий вид захворювання ніяк не впливає на розпізнавання хворим мови. Однак спосіб лікування цієї приглухуватості один – тільки хірургічне втручання. Поліпшують слух тут двома способами: проводячи мирингопластику або ж виправляючи положення слухових кісточок.
Що ж стосується нейросенсорної приглухуватості (код за МКХ-10 – Н90.6), то причина цієї хвороби в іншому. В пошкодженні нервових клітин у внутрішньому вусі або ж в барабанної перетинки, пошкодження слухового нерва. Причини односторонньої і двосторонньої нейросенсорної втрати слуху різноманітні.
Хвороба може спровокувати побічний ефект від прийому антибіотиків. Нерідко вона стає наслідком інфекційних захворювань. Якщо хворий протягом довгого часу піддавався впливу промислових шумів, це теж може спровокувати нейросенсорную втрату слуху (двосторонній або односторонній).
Не варто забувати і про таку причину, як спадкова схильність до приглухуватості. Вона небезпечна тим, що хвороба тривалий час не турбує людину, ніяк не проявляє себе, а потім різко настає погіршення слуху. Нерідко генетична схильність проявляється не у прямих нащадків хворого, а через покоління.
