Про діагностиці хвороби

На відміну від хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту, демпінг-синдром виявити на ранній стадії практично неможливо. Ті клінічні прояви, які виникають у пацієнтів, які свідчать про що протікають в повній мірі порушення процесу травлення. Діагностика демпінг-синдрому передбачає проходження комплексного обстеження, консультацію у гастроентеролога та психолога.

Для постановки діагнозу має значення збір анамнезу, знайомство з скаргами хворого, з’ясування провокуючих факторів, точного часу виникнення симптомів. Причому важливо враховувати не тільки те, як давно проявляються ознаки хвороби, але і як вони взаємопов’язані з прийомами їжі, непереносимістю конкретних продуктів. Сумнів у діагнозі «демпінг-синдром» практично не залишається, якщо в анамнезі пацієнта згадується про хірургічному лікуванні шлунка.

З метою обстеження хворому доведеться здати кілька аналізів і пройти діагностичні процедури:

• загальні дослідження крові та сечі — підтвердженням хвороби є низькі показники гемоглобіну та еритроцитів, наявність цукру в сечі (це явище медики називають глюкозоурией);
• копрограма — лабораторне вивчення калових мас з метою виявлення неперетравлених харчових фрагментів і жирових частинок;
• біохімічний аналіз крові – необхідний з метою визначення рівня електролітів в організмі, так як при демпінг-синдромі спостерігається низький рівень калію, натрію, кальцію і хлору.

Крім лабораторних аналізів, пацієнту призначать рентгенографію з використанням контрастної речовини. Оскільки шлунково-кишковий тракт складається з порожнинних органів, інші способи для їх візуалізації вважаються малоефективними. Перед початком діагностики пацієнту вводять контрастну речовину, яка залишається на деякий час у верхньому відділі ШЛУНКОВО-кишкового тракту, що дозволяє уточнити, за який період часу він виводиться зі шлунка або його кукси, виявити анатомічні особливості тонкої і дати оцінку перистальтиці тонкої кишки.