Сучасна людина співіснує з тваринним світом і вже не може представити свій раціон без м’ясних продуктів. На жаль, така «близькість» таїть у собі багато небезпек. Гризуни і худобу є переносниками багатьох хвороб. Однією з таких є лептоспіроз або хвороба Вейля. Це серйозна інфекційна патологія, яка проводить до важких ускладнень і навіть смерті.

Що таке лептоспіроз?

Це гостра зоонозная інфекційна хвороба, що характеризується інтоксикацією та ураженням судин, ЦНС, печінки і нирок. Вона належить до природно-осередкових. Поширена повсюдно і в різних кліматичних зонах. Виняток становлять пустелі і Заполяр’я.

Вперше докладний опис патології представив німецький вчений Вейль в 1886 році. Одночасно з ним її займався вивченням і російський вчений Васильєв. В 1888 році він опублікував характеристику хвороби під назвою «інфекційна жовтяниця». З цього моменту вчені з усього світу проводили дослідження з метою виявлення причини недуги. Однак навіть сьогодні лікарям не вдається уникнути летальних випадків при важких його течіях.

У медичних джерелах зустрічається кілька синонімів лептоспірозу: хвороба Васильєва-Вейля, інфекційна жовтяниця, покосно-лугова лихоманка.

Збудник хвороби

Збудником захворювання є бактерія, що відноситься до сімейства лептоспір класу спірохет. Вона має спіралевидну форму, володіє високою рухливістю. Улюбленим місцем її проживання визнається водне середовище, що пояснює високий ризик зараження людини і тварин.

Крім того, лептоспіри мають такі відмітні особливості:

Бактерії в штучних умовах досить повільно ростуть. Поставити вчасно діагноз іноді важко, оскільки виявити їх можна через тиждень після культивування.

Після проникнення в організм вони прикріплюються до внутрішнього шару судин і клітин крові, активно пошкоджуючи їх.

Патогенна флора проявляє стійкість до впливу низьких температур. На них практично не впливає ультрафіолет, кислоти і луги.

Збудник лептоспірозу може жити у воді до 3 тижнів, а в грунті — не менше трьох місяців.

Після руйнування відбувається виділення бактерією ендотоксинів, які ушкоджують клітини всіх систем організму.

Шляхи передачі

Джерелом інфекції у разі лептоспірозу є домашні та дикі тварини, які вже перенесли хворобу або знаходяться в стадії активного розвитку. В цей період вони заражають грунт і воду сечею, екскрементами. Основними носіями інфекції в природі виступають дрібні гризуни. Однак і інші тварини можуть передавати лептоспіроз: ВРХ (велика рогата худоба), щури, їжаки, морські свинки, коні, собаки, полівки.

Збудник інфекції проникає в організм людини, як правило, з їжею або водою. В першу чергу він виявляється на шкірі і слизових, а потім осідає в лімфовузлах, де починає активно розмножуватися. Потім лептоспіроз поширюється на інші органи, накопичуючись переважно в нирках і печінці. Життєдіяльність патогенної флори призводить до некротичних і дегенеративних змін тканин, розвитку ДВЗ-синдрому і геморагічним висипанням.

Існує декілька шляхів передачі лептоспірозу:

Контактний. У цьому випадку бактерія проникає в організм людини через ранки і порізи на шкірі, слизових.

Аліментарний. Зараження відбувається через рот і ШКТ. Мікроорганізми можуть протягом тривалого часу залишатися на овочах і фруктах, які мили водою з відкритих водойм. Крім того, лептоспіри живуть в м’ясі і молоці інфікованих тварин.

Аспіраційний. Проникнення заражена бактеріями води в дихальні шляхи здійснюється при вдиху через ніс або ротову порожнину.

Трансмісивний. Інфекція проникає в організм людини після укусу кліща або вошей, які виступають в якості переносника.

Високу ймовірність захворювання піддаються люди, які працюють на фермах, м’ясокомбінатах та заболочених територіях. Також в групу ризику входять ветеринари, працівники притулків для тварин та комунальних служб.

Для лептоспірозу характерна сезонність. Захворюваність більше поширена в літньо-осінній період. Після перенесеної інфекції у людини формується до неї стійкий імунітет.

Основні симптоми

Інкубаційний період становить від 3 до 30 днів. Як правило, він не перевищує двох тижнів. Спектр клінічних проявів досить широкий. Хвороба Вейля може протікати в жовтяничній або безжовтяничній формі, з вираженою клінічною картиною або стертою. Для неї характерний поліморфізм симптомів, які спостерігаються і при інших недугах. Тому вона вимагає диференціальної діагностики.

Протягом хвороби прийнято виділяти кілька стадій: початкова, період розпалу, реконвалесценція. Кожна з них має певну клінічну картину та особливості.

Початкова або гарячкова стадія

Захворювання зазвичай починається гостро з підвищення температури до 39-40 градусів. Людину мучить озноб і слабкість, нудота і блювота. Пропасниця, як правило, зберігається протягом тижня, носить постійний або рецидивуючий характер. Ще однією ознакою недуги на початковій стадії є м’язові болі. Вони посилюються при пальпації.

Кидається в очі і зовнішній вигляд хворого. Шкіра на обличчі і верхній частині тулуба стає червоною, одутловатой. В області губ, крил носа можливі герпетичні висипання. Мова завжди сухий, покритий сірим або бурим нальотом.

На 3-6 добу по всьому тілу з’являється точкова висипка. Виділяють лептоспіри ендотоксин, який руйнує еритроцити. Це призводить до множинних крововиливів, носових кровотеч.

Також відзначається збільшення розмірів печінки та селезінки. Можуть виникати ознаки ураження нирок: больовий синдром в попереку, зміна відтінку сечі на червонуватий.

Бактерії лептоспіри іноді проникають через гематоенцефалічний бар’єр, досягаючи головного мозку. В 20% випадків у хворих розвивається менінгеальний синдром. Для нього характерні сильні головні болі, які неможливо усунути анальгетиками, і блювота.

Період розпалу та пошкодження внутрішніх органів

Приблизно з другого тижня температура починає знижуватися. Проте стан хворого при цьому не поліпшується і доповнюється жовтяницею.

У період розпалу хвороби посилюються прояви геморагічного синдрому. З’являються крововиливи на шкірі та слизових, можливі внутрішні кровотечі. Наприклад, при ураженні легенів клінічна картина доповнюється ознаками дихальної недостатності. У разі поширення хвороби на надниркові залози розвивається синдром Уотерхауса-Фрідеріксена. Поступово наростають симптоми анемії.

Для періоду розпалу також характерно ураження нирок. У хворого розвивається анурія. Вже на цьому етапі при відсутності лікування не виключається летальний результат. Відбувається він, головним чином, з причини ниркової або печінкової недостатності.

Етап реконвалесценції

При своєчасній діагностиці і лікуванні симптоми лептоспірозу у людини починають стихати на третій тиждень захворювання. Поступово шкіра набуває природний відтінок, нормалізується діурез.

Однак саме в цей період варто побоюватися появи ускладнень. Більше того, приблизно у кожного третього пацієнта виникають рецидиви хвороби. Вони протікають з менш вираженими клінічними ознаками. Зазвичай спостерігається лихоманка, яка зберігається до 6 діб. У разі рецидиву хвороба триває 2-3 місяці.

Методи діагностики

При появі перших симптомів лептоспірозу необхідно звернутися до інфекціоніста. Діагностика починається з огляду пацієнта і вивчення анамнезу. Обов’язково лікар вивчає стан слизових, шкірного покриву.

Наступним етапом діагностики є призначення обстеження. Специфічного аналізу на лептоспіроз не існує. Для підтвердження попереднього діагнозу проводяться наступні заходи:

Загальний аналіз крові. Підвищення лейкоцитів і ШОЕ вказує на наявність в організмі інфекційного збудника.

Біохімічний аналіз крові. Проводиться для оцінки стану внутрішніх органів. Наприклад, підвищення АЛАТ і АСАТ вказує на ураження печінки. У разі жовтяничній форми захворювання показники білірубіну зазвичай перевищують норму.

Мікроскопічний метод дослідження крові, сечі або спинномозкової рідини. Цей аналіз дозволяє виявити лептоспір, однак часто він має псевдонегативні результати.

Серологическая діагностика. Передбачає виявлення специфічних антитіл, характерних саме для хвороби Вейля.

ПЛР. Це найбільш інформативний метод діагностики. Його точність доходить до 99 %.

Диференціальну діагностику проводять з грипом, вірусним гепатитом, менінгітами.

Можливі ускладнення

Наслідки хвороби Вейля досить важко передбачити навіть за умови своєчасно наданої медичної допомоги. Ускладнення зазвичай спостерігаються при тяжкому перебігу недуги. Серед них найбільш поширеними є наступні:

• ниркова, печінкова недостатність;
• паралічі м’язів;
• менінгіт;
• гострі кровотечі;
• ураження очей і слухового апарату;
• пневмонія;
• стоматит;
• геморагічний набряк легенів;
• уремічна кома.

Принципи терапії

Лікування хворих здійснюється виключно в умовах стаціонару. Пацієнтів з важкою формою лептоспірозу поміщають у палати інтенсивної терапії для постійного спостереження за станом здоров’я. Призначається лікування переслідує дві мети: боротьба безпосередньо з збудником, усунення наслідків недуги.

Велику увагу приділяють детоксикації організму, оскільки основні ускладнення розвиваються на тлі отруєння токсинами. З цією метою, як правило, рекомендують використання різних крапельниць:

«Гемодез». Для чого призначають цей препарат? Він необхідний для відновлення об’єму плазми та нормалізації водно-електролітного балансу.

«Ентеродез». За рахунок наявних у складі компонентів приєднує до себе токсини і виводить їх з організму.

«Манітол». Показаний при порушенні роботи нирок. Він має виражений сечогінний ефект, нормалізує об’єм крові.

«Полісорб», «Ентеросгель». Даний препарати вбирають в себе шкідливі речовини з ШКТ, виводять їх з організму разом з каловими масами.

Боротьба з збудником хвороби передбачає застосування антибіотиків. Особливою ефективністю характеризуються препарати з групи пеніцилінів («Пеніцилін», «Еритроміцин», «Доксициклін»). Тривалість подібної терапії складає 10-14 днів.

В окремих випадках може знадобитися проведення плазмаферезу після крапельниці з «Гемодезом». Для чого призначають дану процедуру? Вона передбачає очищення крові пацієнта за допомогою спеціальних приладів. При цьому плазма видаляється і замінюється фізіологічними розчинами. В результаті організм очищається від токсинів, а самопочуття пацієнта поліпшується.

Реабілітаційний період

Після усунення симптомів лептоспірозу у людини і лікування пацієнта ставлять на диспансерний облік. Протягом півроку проводяться реабілітаційні заходи, включаючи консультації вузьких спеціалістів (окуліст, невропатолог, терапевт). Після закінчення цього часу хворий повинен раз на місяць приходити на прийом до терапевта для відстеження динаміки одужання, здачі аналізів.

Якщо після закінчення реабілітаційного періоду повторне обстеження не дає позитивних результатів, пацієнта знімають з обліку. В іншому випадку спостереження продовжують наступні 2 роки з обов’язковим періодичним обстеженням.

Вакцинація та інші способи профілактики

Найбільш ефективним методом профілактики лептоспірозу визнається вакцинація. Однак щеплення від недуги не роблять усім людям, а лише певної категорії громадян:

• ветеринари і тваринники;
• працівники м’ясокомбінату;
• асенізатори;
• працівники лабораторії;
• люди, що працюють в вогнищах появи інфекції.

Щеплення від лептоспірозу роблять виключно за показаннями і, починаючи з семирічного віку. Застосовують інактивовану вакцину, то є вбиті штами бактерії. Вони не можуть викликати інфекцію, але надійно від неї захищають. Імунізація одноразова. Однак ревакцинацію громадян з групи ризику проводять щорічно.

Побічні ефекти від щеплення зустрічаються вкрай рідко. У більшості випадків вони пов’язані з індивідуальною непереносимістю препарату. Іноді виникає припухлість і почервоніння шкіри в місці уколу. Вакцинація протипоказана вагітним, дітям до 7 років і людям з прогресуючими розладами ЦНС.

Інші варіанти профілактики передбачають дотримання таких правил:

• щорічне проводити вакцинацію домашніх тварин;
• знищувати гризунів, регулярна дезінфікувати приміщення;
• вживати в їжу вимиті під проточною водою фрукти та овочі;
• термічна обробляти м’ясні продукти;
• під час риболовлі необхідно носити гумове взуття;
• виключити контакти з бездомними тваринами.

Важливо пояснити дітям, яку небезпеку тане в собі безпритульні тварини. Також їм необхідно розповісти про високу ймовірність зараження після купання або вживання води з відкритих водойм.

Основне навантаження в питаннях профілактики припадає на державні органи, зокрема на санітарно-епідеміологічні служби. Вони несуть відповідальність за своєчасну вакцинацію входять до групи ризику людей і ВРХ від лептоспірозу. Крім того, важливо проводити поховання тварин у відповідності з встановленими правилами, щоб не допустити спалахів епідемій і поширення інфекцій.