Діагностика
Виявленням афективного синдрому займається лікар-психіатр. Він досліджує історію хвороби і з’ясовує у пацієнта сімейну схильність до розладів психіки. Для з’ясування симптоматики патологічного стану і його початкового прояву після виникнення стресових ситуацій фахівцем виконується клінічний опитування найближчих родичів хворого, які можуть надати об’єктивну і більш повну інформацію. Якщо виражений психогенний фактор у розвитку відхилень відсутній, для виявлення справжніх причин наявного стану призначаються обстеження таких фахівців, як терапевт, ендокринолог і невролог.
Застосовують до хворих та специфічні методи дослідження. До них відносять:
Клінічну бесіду. В ході її проведення психіатр дізнається у хворого турбують його симптомах, а також виявляє деякі мовні особливості, які можуть вказувати на наявність емоційного розладу.
Спостереження. Лікар у розмові з хворим оцінює його міміку, особливості жестикуляції, цілеспрямованість і активність моторики, а також вегетативні симптоми. Так, опущені куточки очей і рота, скутість рухів і скорбота на обличчі вкажуть на наявність депресії, а надмірна посмішка і підвищення тонусу мімічних м’язів – на манію.
Психофізіологічні тести. Подібні дослідження проводяться для оцінки стабільності і вираженості емоцій, їх якості та спрямованості. Тести дозволять підтвердити наявні психоемоційні порушення завдяки системі неусвідомлюваних виборів.
Проективні методики. Ці техніки покликані дати оцінку емоціям пацієнта завдяки неусвідомлюваним їм особистісним якостям, які мають місце соціальних відносин, а також рисами характеру.
Опитувальники. Застосування цих методик передбачає наявність у пацієнта здатності самому оцінити свої риси характеру, емоції, стан здоров’я та особливості відносин з близькими людьми.
Сторінка:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
