Загальні фізіологічні чинники формування імунного захисту

Вроджений противірусний імунітет є у кожної людини. Головною умовою його вироблення є наявність неспецифічних факторів, які забезпечують захист клітин і молекул від впливу інфекції. Щоб спровокувати розвиток захворювання, патоген повинен пройти декілька природних бар’єрів в організмі людини. Кожен з них і є тим самим неспецифічним чинником противірусного імунітету.

Перший етап – це шкірно-слизові тканини. На них припадає перша атака патогенних мікроорганізмів. Міцним противірусну імунітетом мають непошкоджені шкірні покриви і слизові оболонки, службовці не тільки механічною, але і стерилизующим перешкодою. В іншому випадку вірус проникає далі вглиб організму. До інфікованого ділянці починають активно прибувати фагоцити, які обмежують уражену область від інших здорових тканин і обмежують поширення інфекції.

До особливостей противірусного імунітету відноситься підвищення температури тіла. При помірній лихоманці (до 40 °С), з якої багато хто активно борються, активізується імуногенез, запускається метаболізм і збільшується продукування інтерферону – природного противірусного речовини. При високій температурі тіла виникає безпосередня інактивація позаклітинного агента, а його репродукція пригнічується за рахунок зниження рН позаклітинної і внутрішньоклітинної середовища. У кислому середовищі інфекція гине швидше.

На відміну від бактерій, більшість вірусів легко проходять ниркову систему, анітрохи не відбиваючись на функціональності органів. Буквально через годину після зараження віруси з’являються в сечі, що сприяє швидкому відновленню відносної сталості внутрішнього середовища організму. Саме тому при вірусної інфекції пацієнту рекомендується пити якомога більше рідини. При цьому збудники виділяються не тільки нирками, але і слинними залозами, кишечником.