Противірусний імунітет: фактори, лікувальні препарати, вроджені і набуті властивості

Що таке противірусний імунітет? Це механізм захисту організму, який забезпечує безперебійну роботу внутрішнього середовища і вступає у взаємодію з патогенним інфекційним агентом. У сучасної імунології цей розділ займає переважну частину теоретичного курсу. Його вивчення має першорядне значення для майбутніх імунологів.

Що таке вірус і як на нього реагує імунітет

У природі інфекційних мікроорганізмів вірусів відводиться унікальний статус: всі збудники різних захворювань, відомі сучасній науці, мають молекулярну неклеточную організацію. Вірус – це свого роду внутрішньоклітинний паразит, який володіє специфічним механізмом репродукції та взаємодії з клітинами організму. Завдяки різноманіттю вірусних інфекцій вченим вдалося визначити тип патогенезу захворювань, що викликаються ними, і характер імунологічної реакції.

Основним завданням мікробіології противірусного імунітету є створення ефективних лікарських препаратів, які повинні допомагати організму боротися з інфекцією і налагодити ефективний захисний механізм в разі повторної вірусної атаки. Для цього важливо визначити ступінь стійкості патогенів до впливу природних і штучних противірусних комплексів, які формуються після вилікування від інфекції.

Сформований організмом противірусний імунітет може мати різну напруженість й тривалість. Також варто уточнити, що імунологічна реакція у відповідь на інфікування виникає не у всіх випадках. Несприйнятливість до хвороботворних агентів окремих видів закладена на генетичному рівні. Головною умовою формування таких механізмів противірусного імунітету є відсутність у клітинах специфічних субстратів. Без них не відбувається взаємодії з інфекцією і блокується її розмноження. З-за неможливості репродукції вірусу в організмі захворювання не розвивається.

Загальні фізіологічні чинники формування імунного захисту

Вроджений противірусний імунітет є у кожної людини. Головною умовою його вироблення є наявність неспецифічних факторів, які забезпечують захист клітин і молекул від впливу інфекції. Щоб спровокувати розвиток захворювання, патоген повинен пройти декілька природних бар’єрів в організмі людини. Кожен з них і є тим самим неспецифічним чинником противірусного імунітету.

Перший етап – це шкірно-слизові тканини. На них припадає перша атака патогенних мікроорганізмів. Міцним противірусну імунітетом мають непошкоджені шкірні покриви і слизові оболонки, службовці не тільки механічною, але і стерилизующим перешкодою. В іншому випадку вірус проникає далі вглиб організму. До інфікованого ділянці починають активно прибувати фагоцити, які обмежують уражену область від інших здорових тканин і обмежують поширення інфекції.

До особливостей противірусного імунітету відноситься підвищення температури тіла. При помірній лихоманці (до 40 °С), з якої багато хто активно борються, активізується імуногенез, запускається метаболізм і збільшується продукування інтерферону – природного противірусного речовини. При високій температурі тіла виникає безпосередня інактивація позаклітинного агента, а його репродукція пригнічується за рахунок зниження рН позаклітинної і внутрішньоклітинної середовища. У кислому середовищі інфекція гине швидше.

На відміну від бактерій, більшість вірусів легко проходять ниркову систему, анітрохи не відбиваючись на функціональності органів. Буквально через годину після зараження віруси з’являються в сечі, що сприяє швидкому відновленню відносної сталості внутрішнього середовища організму. Саме тому при вірусної інфекції пацієнту рекомендується пити якомога більше рідини. При цьому збудники виділяються не тільки нирками, але і слинними залозами, кишечником.

Вірус у крові: роль імуноглобулінів, макрофагів, гормонів

До неспецифічних факторів противірусного імунітету відноситься гамма-глобулін, який міститься в сироватці крові й бере участь у процесі природної нейтралізації вірусів. Схожу функцію виконують і інгібітори – неспецифічні противірусні білки, присутні в секреті епітелію слизової оболонки органів дихання та шлунково-кишкового тракту. Всі ці елементи противірусного імунітету в мікробіології вважаються основними факторами, що пригнічують активність патогенів. Віруси знаходяться поза чутливої клітини, а саме в крові та інших рідких тканинах.

Дивіться також:  Роль фізичної культури в житті людини: значення занять, вплив на організм людини, покращення фізичного і психологічного здоров'я

Захисні функції інгібіторів такі ж, як і у антитіл, що залежить від типу вірусної інфекції та його кількісної навантаження на організм. На активність інгібіторів і гамма-глобуліну впливають індивідуальні та вікові особливості. Противірусний імунітет вище при низькому вмісті інгібіторів, оскільки вони мають властивість звільнятися і відновлювати свою активність. У людей зрілого віку інгібіторів стає більше, але нейтралізований ними вірус згодом стає об’єктом впливу інших імунологічних факторів.

На резистентності до вірусної інфекції позначається баланс гормонального фону. Так, наприклад, збільшення концентрації кортизону в організмі знижує захисні функції, а в малих дозах – підвищує. Окремої уваги серед факторів противірусного імунітету заслуговують макрофаги – клітини, фагоцитирующие чужорідні частинки при попаданні останніх в кровотік. Захищають організм від вірусів такі макрофаги:

  • моноцити крові;
  • клітини кісткового мозку;
  • клітини печінки;
  • макрофаги селезінки;
  • лімфоцити.

Всі ці елементи беруть участь в процесах утворення антитіл, кооперуючись з Т – і В-лімфоцитами. Вірусний агент адсорбується і поглинається лейкоцитами, але надалі його руйнування не відбувається і процес зупиняється на етапі фагоцитозу. У завершенні цього процесу немає явної необхідності. Макрофаги не здатні перетравлювати віруси, а це головний принцип захисту, тому фагоцитозу відведена другорядна роль в імунології. Противірусний імунітет в даному випадку більше залежить від інтерференції організму.

Інтерферон лейкоцитарний людський

Якщо інфекція долає вищезазначені загальні фізіологічні та гуморальні фактори, їй вдається проникнути в чутливу клітину. Після цього запускається процес внутрішньоклітинного розвитку вірусу, але в деяких випадках проникнення інфекції не завжди супроводжується внутрішньоклітинним поразкою. Морфологічно клітина не змінюється, ніяких деструктивних процесів у ній не відбувається, тому надалі вона стає стійкою до штамів цього вірусу.

Противірусний імунітет, вироблений в результаті вірусної інтерференції, вважається найсильнішим. В його матеріальній основі лежить продукування особливої речовини – інтерферону. Цей білок утворюється як відповідна реакція на проникнення патогена в клітку. Інтерферон володіє противірусними, антипролиферативными та імуномодулюючими властивостями і втрачає свою активність, але не гине при низьких температурах. Зруйнувати його можна впливом ультрафіолету і високих температур (вище 60 °С).

У крові інтерферон з’являється через 1-2 години після проникнення вірусу і максимальної концентрації досягає через 4-8 год. Білок виникає як реакція у відповідь не тільки на проникнення вірусів, але і бактерій, продуктів їх життєдіяльності, будучи основним елементом противірусного імунітету.

Інтерферон присутній в крові, сечі, спинномозкової рідини, секреті носоглотки, нирках, легенях і сполучної тканини організму. Його виробляють практично всі клітини, але в більшій мірі цей білок продукується селезінкою і лейкоцитами. Принцип дії інтерферону полягає в придушенні функції розмноження вірусу при повному збереженні життєдіяльності клітини.

Відмінність набутого імунітету від вродженого

Імунна система захисту організму від патогенних мікроорганізмів буває двох видів – вродженою і набутою. З точки зору імунології призначення набутого імунітету, який з’являється у людини протягом життя, полягає в підтримці вродженого. На відміну від вродженого імунітету, який є від народження і активізується при вторгнення чужорідного мікроорганізму, набутий імунітет формується тільки після контакту з інфекцією і активізується в разі її повторної атаки.

Один із способів отримати придбаний імунітет до того чи іншого вірусу – пройти вакцинацію. При первинному контакті з чужорідним агентом запускається кілька дій, які призводять до запуску роботи лімфоцитів і синтезу білків, що володіють підвищеною реактивністю проти чужорідних частинок. В результаті цього процесу організм набуває захисну систему, яка впевнено протистоїть подальших атак.

Дивіться також:  Що таке гонади: опис, будова, види, можливі захворювання

Люди, яким вдалося вижити під час перебігу смертельно небезпечних епідемій бубонної чуми та віспи, в подальшому виявляли велику стійкість до інфекції, ніж ті, хто жодного разу не зустрічався з хворобою. Відкривачем придбаного противірусного імунітету вважають англійця Е. Дженнера.

В кінці XVIII століття цей лікар провів науково-практичний експеримент, за який сьогодні був позбавлений ліцензії і потрапив під суд. Дженнер ввів дитині незначну дозу гною, вилученого з вогнища поразки у жінки, що хворіла коров’ячою віспою. Таким чином, він спробував навмисно заразити дитину, але експеримент пройшов успішно: захворювання так і не виникло, незважаючи на контакт зі збудником.

Історія вакцинації

Після проведеного експерименту по виробленню в дитини набутого імунітету до коров’ячої віспи багато вчені зацікавилися створенням теорії імунізації. Але про вакцинації в широких масах стало відомо лише через сотню років після експерименту Дженнера. Крім того, дослідники змогли встановити, що імунітет формується не тільки до вірусів і бактерій, але й до продуктів їх життєдіяльності.

Сьогодні доведеним фактом є те, що імунна захист виникає щодо незліченної безлічі природних та штучних елементів, включаючи метали, хімічні сполуки з низькою молекулярною масою, білки, вуглеводи, нуклеотиди та інші антигени, у відповідь на які виникає імунна реакція.

Основні засоби для зміцнення імунітету

Для посилення властивостей противірусного імунітету, необхідних для боротьби з різними інфекціями, фармакологічна галузь займається розробкою лікарських препаратів, що належать до категорії противірусних та імуностимулюючих. Незалежно від причини ослаблення імунітету, вибір такого медикаменту слід довіряти лікаря-імунолога. На сьогоднішній день випускаються імуномодулюючі засоби в різних лікарських формах для дорослих і дітей.

Класифікують їх наступним чином:

  • стимулятори натурального походження;
  • препарати на основі бактеріальної;
  • біогенні стимулятори;
  • індуктори вироблення інтерферонів людини;
  • ліки тваринного походження (з вилочкової залози великої рогатої худоби);
  • адаптогенні імуномодулятори;
  • синтетичні препарати.

У ранньому віці

Ліки, які зміцнюють противірусний імунітет і підвищують захисні властивості організму у дітей, важливо вибирати з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини. Необхідності в призначенні імуномодуляторів дітям до шестимісячного віку, як правило, не виникає, тому що з самого народження надійний захист дитячого організму забезпечує материнський імунітет. Після півроку настає період переходу імунного захисту на продукування власних імуноглобулінів.

Дітям, які не досягли трьох років, для підвищення імунного статусу лікарі призначають препарати з серії інтерферонів. У більш старшому віці ефективніше застосовувати рослинні засоби чи медикаменти з нуклеїнової кислотою.

Імуномодулятори на натуральній основі

Одним з найпопулярніших рослин, які використовуються в медицині для підвищення тонусу імунної системи, вважається ехінацея. Препарати, що містять цей компонент, випускають у формі таблеток, настоянок, крапель. Для дітей і дорослих, часто хворіють на ГРВІ, лікарі призначають «Іммунал» – препарат на основі ехінацеї. Ліки містять сік цієї корисної рослини і збагачений мінеральними речовинами. У формі таблеток «Іммунал» призначається дорослим і дітям з 12 років. Пацієнтам молодше цього віку призначають краплі.

Крім ехінацеї, використовуються і інші засоби для підвищення імунітету. Противірусними властивостями володіють не менш ефективні:

  • Настоянка елеутерококу – курс прийом для дорослих становить 30 днів. Ліки не просто зміцнює організм, але і додає життєвих сил, бадьорості.
  • Настоянка кореня женьшеню. Виробляє аналогічний терапевтичний ефект, але на відміну від екстракту елеутерококу, має ряд обмежень до застосування.
  • Настоянка лимонника китайського. Підвищує стресостійкість та зміцнює імунітет, робить організм стійким до ГРВІ в період масової захворюваності.
Дивіться також:  Базальний метаболізм: поняття, формула розрахунку, норма, рівень і основні процеси обміну речовин

Препарати з бактеріями, що підвищують імунітет

Щоб підвищити стійкість до зараження, застосовуються особливі стимулятори для імунітету. Противірусні засоби такого типу містять незначна кількість мікробів, частки їх структур. В результаті потрапляння речовин в організм виникає відповідна реакція. До бактеріальних препаратів з імуностимулюючими властивостями, відносяться:

  • «Лікопід». Засіб ефективно для поліпшення захисних функцій організму при вторинному імунодефіциті, хронічних вірусних інфекціях. «Лікопід» в таблетках можна давати дітям при відсутності протипоказань і рецидивах інфекційних патологій, уповільнених запаленнях, хронічних хворобах.
  • «Рибомуніл». Використовується як для загального зміцнення імунітету, так і для профілактики ЛОР-захворювань. Серед протипоказань виділяють чутливість до компонентів препарату. «Рибомуніл» можна давати навіть дітям з шести місяців.
  • «Імудон». Ліки випускається у формі таблеток для розсмоктування, які містять лізати бактерій. Препарат протистоїть інфекцій ротової порожнини, чинить адаптогенну дію і стимулює імунну відповідь. «Імудон» застосовують у загальній терапії, отоларингології та стоматології.
  • «ІРС-19». Це назальний спрей, який використовується в якості імуномодулюючого засобу для пацієнтів, схильних до хвороб верхніх дихальних шляхів. Дозволено застосовувати дітям до трьох місяців.

Ліки з інтерфероном

Сумнівів у тому, наскільки висока ефективність інтерферонів, у лікарів немає. Препарати цієї групи призначають при перших симптомах простудних захворювань, а також у період загострення хронічних вірусних інфекцій. Противірусні препарати для імунітету дозволяють зупинити розвиток симптомів хвороби, підвищити загальну опірність організму. Проте в профілактичних цілях інтерферон не використовується.

Найдешевший, поширений і універсальний варіант лікування – це використання ампул «Інтерферон лейкоцитарний». Випускається засіб у формі сухого порошку, який перед використанням необхідно розбавляти водою. Готовий розчин можна капати в ніс або робити з ним інгаляції.

Ще один препарат з інтерфероном – це «Віферон», який випускають у формі ректальних супозиторіїв і мазі. Обмежень у застосуванні цих ліків немає: його призначають і дорослим, і дітям, і вагітним жінкам.

«Анаферон» – гомеопатичний засіб, який зміцнює клітинний і гуморальний імунітет. Таблетований препарат випускається окремо для дорослих і для дітей, швидко купірує симптоматику вірусних інфекцій. Крім того, «Анаферон» іноді призначають з метою профілактики вторинного бактеріального зараження.

До препаратів інтерферону відносять також індуктори інтерферону, що містять нуклеїнові кислоти – «Ридостин», «Деринат», «Полудан». Ці препарати допомагають зміцнити як вроджений, так набутий імунітет.

Інші імуностимулятори

До противірусних препаратів, підвищує імунітет, належать біогенні засоби зразок екстракту алое, каланхое в ампулах, «Хитрощі» та ін. Вони діють у відношенні всього організму, активізуючи синтез головних дійових компонентів для відповіді на негативний вплив інфекційного агента.

Крім біогенних стимуляторів, також варто відзначити імуномодулюючі властивості препаратів вилочкової залози («Тимозин», «Вілозен», «Спленін»). Їх виробляють з екстракту тимусу великої рогатої худоби. Такі ліки застосовують у вигляді внутрішньом’язових ін’єкцій, інтраназальних крапель або сублінгвальних таблеток для розсмоктування.

У категорію штучних стимуляторів неспецифічного дії включені вітамінно-мінеральні комплекси, що містять коферменти – низькомолекулярні сполуки білків з структурами небілкового типу.

Важливо розуміти, що будь-який засіб, що володіє імуностимулюючими властивостями, неправильно сприймати як панацею проти всіх вірусних хвороб. Більшість вірусів, потрапивши в організм людини, залишаються в ньому до кінця життя. І хоча повністю позбавитися від інфекції не вдасться, потрібно постійно зміцнювати противірусний імунітет, щоб тримати під контролем захворювання і не допускати розвитку ускладнень.