Лейкоплакія стравоходу: причини, симптоми і методи лікування

Проведення хіміотерапії

Слизова стравоходу відрізняється високою опірністю до хіміотерапії. Тому даний метод лікування застосовується рідко. Однак завдяки активному розвитку медицини лікарям вдалося досягти позитивних результатів від використання хіміопроменевої терапії. Як правило, вона передбачає прийом таких препаратів: «Метотрексат», «Цисплатин», «Етопозид». В результаті зменшується вираженість запалення, сповільнюється процес переродження здорових клітин у злоякісні.

Дотримання дієти

Дієта при лейкоплакії не передбачає строгих правил. Однак деякі обмеження необхідні, щоб дати можливість слизової зажити і почати повноцінно функціонувати. Під заборону потрапляють спеції, гарячі страви, гострі продукти. Це допоможе уникнути нових опіків стравоходу їжею і його подразнень.

Страви повинні бути кімнатної температури. Готувати їх краще на пару або запікати в духовій шафі. Упор в раціоні слід зробити на водянисті каші, овочеві супи, пісні види м’яса.

Дивіться також:  Сечокам'яна хвороба у дітей: симптоми, діагностика, лікування, перша допомога при загостренні захворювання

Ідеальним варіантом вважається дієта, розроблена фахівцем у відповідності з індивідуальними особливостями організму. Раціон у цьому випадку буде збалансованим і корисним.

Хірургічне втручання

Якщо консервативне лікування лейкоплакії стравоходу неефективно, вдаються до хірургічного втручання. Проте навіть після висічення ороговілого ділянки припиняти медикаментозну терапію не можна. З її допомогою можна попередити рецидиви захворювання і прискорити процес одужання.

У сучасній медицині пропонують кілька варіантів хірургічного усунення лейкоплакії:

  • Електрокоагуляція. З допомогою високочастотного струму лікар видаляє ділянки ороговілої слизової.
  • Лазерна хірургія. Новоутворення січуть допомогою впливу пучка світла.
  • Кріодеструкція. У ході процедури використовуються наднизькі температури для заморожування і подальшого видалення ороговілих тканин.
  • Вибір методу втручання залежить від ступеня тяжкості захворювання та загального стану здоров’я пацієнта. Також враховується клінічна картина, вік хворого та наявність супутніх недуг.