Фармакокінетика

Даний лікарський засіб характеризується складною фармакокінетикою. Це пов’язано з наступними факторами:

• дуже висока ступінь спорідненості з жирами;
• великий об’єм розподілу в організмі людини;
• пролонгований лікувальний ефект;
• відстрочене дію при пероральному прийомі всередину;
• довгий період виведення з організму.

Кількість активної речовини таблеток, що досягає тканин серця, коливається в межах 22-86% (в середньому це значення становить 50%). При прийомі разом з їжею біологічна засвоюваність підвищується. Терапевтична концентрація в крові становить 0,5-2,5 мг/мл При більшому вмісті “Аміодарону” побічні ефекти проявляються частіше. Після припинення лікування на 3-10-е добу відбувається зниження його кількості в крові наполовину. Однак справжній період напіввиведення (час, необхідний для втрати 50% фармакологічної активності) може досягати 142 днів. Після закінчення прийому активна речовина виявляється у крові до 9 місяців.

Розкладання “Аміодарону” 200 мг відбувається в печінці. Метаболіти (десэтиламиодарон та інші) в основному виводяться разом з жовчю і калом, і лише невелика їх кількість – через нирки з сечею (до 1% від загальної дози). Поглинання в шлунково-кишковому тракті, за різними оцінками, становить 20-55%. Активна речовина накопичується в жирових тканинах і органах, для яких характерний високий рівень кровопостачання (легені, шкіра, селезінка, печінка), активно зв’язуючись з білками. При його розкладанні відбувається також виділення йоду, кількість якого може досягати 80% від концентрації ліки.

Згідно інструкції по застосуванню до “Аміодарону” 200 мг, ліки здатне проникати через плаценту вагітної жінки (до половини всмокталася кількості). Препарат виділяється з грудним молоком матері (до чверті дози).