Способи їх зупинки
При даному патологічному стані людини необхідно забезпечити його транспортування в стаціонар з максимальною швидкістю. При підозрі на легеневу кровотечу або гемоторакс пацієнту надають сидяче положення, при кровотечах в інших областях кладуть на рівну поверхню. Категорично забороняється прикладати до ураженої області тепло, ставити клізми, вводити в організм серцеві препарати.
Надання допомоги при внутрішньому кровотечі повинно бути своєчасним. Лікування гемоторакса здійснюється лікарями-травматологами, легеневих кровотеч – торакальными хірургами, внутрішньочерепних гематом – нейрохірургами, маткових кровотеч – гінекологами. При тупих травмах живота і шлунково-кишковій кровотечі здійснюється госпіталізація пацієнта у відділення загальної хірургії.
Які основні завдання?
Основні завдання в даній ситуації – негайно зупинити внутрішню кровотечу, відшкодувати крововтрату і нормалізувати мікроциркуляцію крові. З самого початку терапії в профілактичних цілях (запобігання розвитку синдрому порожнього серця) для відновлення об’єму циркулюючої крові і попередження гіповолемічного шоку здійснюється струминне переливання розчинів глюкози, крові, фізіологічного розчину, крово – і плазмозамінників.
При виникненні легеневої кровотечі проводиться тампонада бронха. При малому та середньому гемотораксу здійснюється плевральна пункція, при вираженому гемотораксу хворому показана торакотомія з ушиванням ушкодження легкого або перев’язкою травмованої судини. При крововиливі в черевну порожнину проводиться екстрена лапаротомія, ушивання ран печінки, селезінки чи іншого пошкодженого органу. При утворенні внутрішньочерепної гематоми фахівці проводять трепанацію черепа.
При виразках шлунка проводиться резекція даного органу, розвитку синдрому Меллорі-Вейса – ендоскопічна зупинка кровотечі, прикладання холоду, призначення амінокапронової кислоти, антацидів та стимуляторів згортання крові.
Інфузійна терапія проводиться під контролем серцевого викиду, АТ, центрального венозного тиску та діурезу. Обсяг інфузії визначають з урахуванням ступеня крововтрати. Використовуються кровозамінники гемодинамічної дії: “Реополіглюкін”, “Декстран”, розчини цукрів і солей, а також препарати крові (свіжозаморожена плазма, альбумін, еритроцитарна маса).
Якщо допомогою інфузійної терапії не вдається нормалізувати артеріальний тиск, після зупинки кровотечі вводиться допамін, адреналін або норадреналін. Для терапії геморагічного шоку застосовуються “Дипіридамол”, “Пентоксифілін”, “Гепарин” і гормональні препарати.
