Діагностика

Кваліфікований невролог зуміє визначити тазовий ганглионеврит на підставі клінічних проявів. Однак для проведення диференціальної діагностики необхідні інструментальні дослідження, перед якими лікар повинен:

• ретельно вивчити анамнез хвороби і способу життя людини для виявлення первісної причини;
• здійснити фізикальний огляд;
• провести детальний опитування для з’ясування ступеня вираженості наявних ознак і часу появи проблеми.

Лабораторні аналізи калу, сечі і крові при підозрі на наявність тазового ганглионеврита просто безглузді, оскільки не несуть в собі ніякої діагностичної цінності.

Натомість можуть знадобитися такі інструментальні обстеження:

• УЗД органів малого тазу;
• КТ;
• МРТ;
• електроміографія;
• рентгенографія хребта.

Терапія

Відразу варто сказати, що ефективним може бути виключно комплексне лікування. З урахуванням вираженості і частоти больового синдрому, характеру висипань та інших зовнішніх ознак, а також присутності всіляких ускладнень, пацієнту прописуються гангліоблокатори, вакцини проти герпетичного вірусу, новокаїнові блокади, препарати, спрямовані на підтримання нормального рівня водно-сольового балансу, всілякі противірусні медикаменти. Крім усього іншого, хворому показана симптоматична і патогенетична терапія. Не менш важливі фізіотерапевтичні процедури. Тільки дотримуючись всіх вказівок невропатолога можна розраховувати на позитивний результат хвороби.

Для лікування тазового ганглионеврита використовується кілька дієвих методик:

• медикаментозна терапія;
• хірургічне втручання;
• фізіотерапевтичні процедури.